Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2014 року Справа № 18/117

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Коробенка Г.П., Куровського С.В. - доповідача,за участю представників:

Полтавського віділення ФССТВП - Коваль І.К. (дов. від 08.01.2014),

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального

страхування з тимчасової втрати працездатності

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2014

та ухвалу Господарського суду Полтавської області від 03.12.2013 в частині

кредиторських вимог Полтавського обласного відділення Фонду

соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

у справі № 18/117 господарського суду Полтавської області

за заявою Управління Пенсійного фонду України Київського району в

м. Полтава

до Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії

"Надра України"Полтавнафтогазгеологія"

про визнання банкрутом,

встановив:

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 03.12.2013 (суддя Паламарчук В.В.) визнано кредиторські вимоги до боржника - Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії "Надра України"Полтавнафтогазгеологія", в т.ч. Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у сумі 60936,38 грн. (2 черга).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2014 (колегія суддів у складі: Хачатрян В.С. - головуючий, Білоусова Я.О., Гетьман Р.А.) ухвалу господарського суду Полтавської області від 03.12.2013 залишено без змін.

В касаційній скарзі Полтавське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності просить скасувати ухвалу господарського суду Полтавської області від 13.12.2013 в частині виключенних із поточних вимог Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності сум фінансових (штрафних) санкцій та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2014, прийняти нове рішення, яким задовольнити його кредиторські вимоги в повному обсязі. В обґрунтування посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме ст.ст. 1, 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 ст. 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон).

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Полтавської області від 16.11.2009 за заявою Управління Пенсійного фонду України Київського району в м.Полтаві порушено провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії "Надра України" "Полтавнафтогазгеологія" в порядку ст. 11 Закону, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Постановою господарського суду Полтавської області від 18.07.2013 визнано банкрутом Дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії "Надра України" "Полтавнафтогазгеологія" та відкрито ліквідаційну процедуру.

У серпні 2013 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності звернулося із заявою про визнання поточним кредитором на суму 69456,85 грн., а у листопаді 2013 року надало уточнення, в яких просило визнати поточним кредитором по справі №18/117 на суму 62089,38 грн.

Згідно зі ст. 1 Закону кредитор - це юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Поточні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство. Мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто, вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на не нараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржнику, щодо якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 березня 2013р. у справі № 3-71гс12, яка відповідно до ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень та всіх судів України, а суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що вимоги кредитора у сумі 62089,38 грн. підтверджуються звітом про нараховані внески, перерахування та витрати, пов'язані із загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку із втратою працездатності за 2009 рік, за 1 квартал 2010 року, 2 квартал 2010 року, 3 квартал 2010 року, за 2010 рік, а також звітом за 2012 рік.

При цьому встановлено, що в дану суму заявником включений штраф у розмірі 1153,00 грн., який виник, як зазначено в постанові Полтавського окружного адміністративного суду №2а-1670/5856/11 від 03.08.2011, згідно прийнятого Фондом рішення № 69 від 22.02.2011 за результатами перевірки боржника за період з 01.11.2009 по 31.12.2010. Тобто у період дії мораторію.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 12 Закону пеня, штраф та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства, не нараховуються, оскільки ця норма визначає конкретний проміжок часу, який відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, та ніяк не пов'язаний із його суттю.

Відповідно до вимог Закону боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про визнання Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності кредитором у даній справі на суму вимог у розмірі 60936,38 грн., які підлягають визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів до другої черги задоволення, та відмову у визнанні вимог на суму 1153,00 грн., які є штрафними санкціями, що нараховані в період дії мораторію.

З огляду на таке, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2014 та ухвалу господарського суду Полтавської області від 03.12.2013 такими, що прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права та не вбачає правових підстав для їх зміни чи скасування, а доводи скаржника такими, що не спростовують обґрунтованості висновків судів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

Керуючись статтями 1117, 1119 , 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуПолтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2014 та ухвалу господарського суду Полтавської області від 03.12.2013 по справі №18/117 в частині кредиторських вимог Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності залишити без змін.

Головуючий Ткаченко Н.Г.

Судді Коробенко Г.П.

Куровський С.В.